Турпохiд

Четвертий-А клас вважався б самим зразковим, якби не три хлопчики: Кирило, Сашко та Ілля. Вони псували всі показники, які здобули учні.
        Ігор та Влад займались тенисом і досягли вже певних успіхів. Михайлик, Руслан та
Микита, були чемпіонами школи по шахам. Дівчатка: Іринка, Марійка та Світлана, займались хореографією. Навіть приймали участь на фестивалі у Києві. Після фестивалю, їх коллектив,
запросили до Австрії Тільки, Кирило, Сашко та Ілля  байдикували. Ні, вчились вони не погано, але ніколи не приймали участь в шкільних мероприємствах. Завжди в трьох, до себе нікого не підпускали. Хлопців об"єднували, якісь нікому не відомі таємниці. Складалось таке враження, що їх зовсім не цікавить життя класу.
         Вкотре, староста класу, Марійка, звернулась до трьох товаришів з проханням,
залишитись після занять на репетиції нової пісні, яку вони готували на день вчителя.
        -Нам би ваші турботи- відповів Сашко.
        -Без нас обійдетесь, ніколи нам,- буркнув Ілля.
        -Ну навіщо ви так?-заперечив хлопчикам, Кирило. Він серед них був самий ввічливий.
        -Просто у нас дійсно немає часу, вибачте.
        -Як завжди, ніколи ви не приймаєте ніякої участі у справах класу. Нічого ви не вмієте, ні чим не цікавитесь. Та ви просто незграби! - Розлютилась Марійка.
        Хлопчики перезернулись.
       -Ми не цікавимось, ми незграби?- І голосно розсміялися.
        Свято "день вчителя" відбулось у вівторок. Діти поздоровили Марину Петрівну і подарували їй картину, яку намалював  Максим. Максим вчився у художній школі та дуже гарно малював.
        Потім діти співали, танцювали, читали вірші. Тільки три товариші не приймали участі у поздоровленні. Просто сиділи і спостерігали за подіями свята.
        Марина Петрівна, була дуже зворушена.
- Як же мені віддячити вас за таке чудове привітання?
- Ага знаю, сама відповіла на своє запитання, вчителька.
- Я пропоную всім класом у вихідні піти у похід.
- УРА-А-А!- Зраділи діти.
- Є пропозиція, всім залишитись на годину, для того, щоб скласти план походу - запропонував Дмитрик.
       Весь клас залишився,  Кирило,  Сашко та Ілля, також.
- А ви чого сидите – звернулась Марійка до хлопців.
- Ви вільні. Ми гадаємо, що у вас часу обмаль, мабуть поспішаєте до своїх справ? Так  що ми вас,  не затримуємо.
- Ми також вчимося в цьому класі і маємо право іти у похід – відповів Кирило.
- Ну нарешті згадали, не здавалася Марійка.
Марія Петрівна, ніжно посміхнулась, погладила Марійку по голівці і сказала:
- Так, звичайно маєте право.
- Як же так – обурився Дмитрик, вони ж не приймали участі у поздоровленні і взагалі ніколи ні в чому.
- Не  візьмемо  їх  у похід! Вони на це не заслуговують. Хай йдуть до своїх справ, загомоніли діти.   
       -А й справді, чому ви ніколи не приймаєте участі у роботі класу?- Запитала хлопчиків Марина Петрівна.
       -  Ми, та в нас…- пробурмотіли хлопці.
       -  Гаразд, дамо Кирилові, Сашкові  та Іллі ще одну нагоду, виправити свої помилки. Якщо ми один клас, то повинні бути, як  «пальці однієї руки»  всі разом, тоді ми сила. Саме такою силою, ми будемо у поході. Всі зі мною згідні? Наполягала на своєму, вчителька.
          Марина Петрівна, була дуже доброю та справедливою. Діти її поважали і тому заперечувати ніхто не наважився.
- Згода, незадоволено пробурмотіли діти.
- Та давайте вже на кінець, складати план походу - запропонував Дмитрик.
- Що потрібно брати з собою у похід, є пропозиції? - Продовжував він. Складалося враження, що Дмитрик дуже добре розуміється на туризмі, але не він, ні учні, окрім  намета та казана нічого запропонувати не змогли.
- Дозвольте нам скласти план походу - запропонував Кирило.
- Хто, ви?- Обурився Дмитрик.
- Та давайте вже їх послухаємо, а якщо якісь дурниці запропонують, не візьмемо того до уваги.
- Отже, ми вас уважно слухаємо. – Закінчила свою промову Марійка.
Слово взяв Кирило.
- У поході важливо мати міцне і зручне взуття.
- Ха-ха-ха- зареготіли діти.
Кирило, не звертав на регіт уваги и продовжував.
- Одяг повинен співпадати сезону.
- Може досить, ми що збираємось у дім моделей на дефіле? Насміхалась над Кирилом, Марійка.
- Та годі вам, ми що до вечора будемо складати план походу? Продовжуй Кирило. – Вступилася за Кирила, Наталка.
- Обов*язково  потрібна аптечка. - Далі  продовжував хлопчик.
- Наплічник, намет,  спальний мішок, сокира, туристична пилка, - Кирило, перевів подих і продовжив.
- Казанки, підвіс для казанків, сковорідка, сірники,запальничка, старі газети, сухе паливо. Ложка, тарілка, миска, ніж,  відкривачка  для консервів, їжа, сіль, хо! Мабуть все,  запехкався  Кирило.
        - Ще  не все - підвівся Сашко . Мило, зубна щітка і паста.
       -А ще компас, фотоапарат, карта місцевості, сигнальні ракети – перебив Сашка, Ілля.
       - А головне – продовжував Сашко, у поході має бути хоча б одна людина, яка розуміється на туризмі. Пропоную головним за похід назначити Кирила, а  ми в двох будемо йому допомагати.
- Хто, ви? Маячня - обурився Дмитрик.
- Але весь клас, Дмитрика не чув, діти були вражені.
Ніхто навіть не уявляв, що хлопчики настільки, знаються на туризмі.
- А що, доручимо Кирилу, Сашкові та Іллі, відповідальність за похід . Хай покажуть на що вони гаразді, початок не поганий. Є надія, що з такими професіоналами, наш відпочинок видасться
хорошим,- сказала  Марина Петрівна.
           Директор школи,  Володимир Іванович, виділив туристам, шкільний автобус, а супроводжувати  дітей, окрім Марини Петрівни, погодився  учитель фізкультури,  Павло Тарасович.
         Зустріч назначили у суботу, о десятій годині ранку у шкільному подвір*ї. Прийшли майже всі учні. Тільки Юрчик захворів, та Світланка не змогла до нас приєднатися, у її бабусі ювілей.
- Всі на місцях?- Запитала Марина Петрівна.
- Та-а-ак, - радісно вигукнули діти.
- Тож вперед, - підбадьорив всіх, Павло Тарасович.
                11

           Водій автобуса привіз учнів у мальовниче місце. Ліс, розташований на березі озера, ніби шепотів: Радо вітаємо вас!
Листячко грайливо перебирало різнобарв*ям: то жовтувато-зеленим, то оливковим кольорами. А де не де, червоним палало. Пташки, наспівували свої улюблені пісні, насвистували грайливі мелодії.
           Ось так ліг би на пухнасту пожовклу траву, заплющив очі і наче метелик, перелітав з квітки на квітку, насолоджуючись ароматом різнотрав*я.
           Діти були у захваті від такої краси.
- Так, слухайте сюди – наче розбудив учнів, від чарівного сну Кирило.
- Хлопці розбивають намети та розпалюють багаття. Ілля Дмитрик і Сашко, копають яму. Дівчата туди складатимуть харчі. У холодній ямі, вони не зіпсуються.
           Марина Петрівна, Павло Тарасович та водій автобуса, також  слухалися Кирила і на рівні з усіма, виконували всі його доручення. Завдяки бездоганній поведінці, роботу було закінчено вчасно.
           Дівчатка, під керівництвом Марини Петрівни, приготували обід і туристи у супроводі пісень, цікавих історій та бадьорого сміху, з*їли все. Так смачно, ще не було ніколи і нікому.
           Після обіду, діти вирішили зіграти у футбол. Розбилися на дві команди: Дівоча, на чолі з Мариною Петрівною та хлопчача, капітаном команди якої був Павло Тарасович. Суддею назначили водія автобуса.
           Грою це видовище назвати було не можливо, то якась пародія на футбол. Падали, сміялися. Максим, взагалі  забив гол у свої ворота, а Наталка так розбіглася, що опинилась у воротах раніше за м*яча.
           Якби був конкурс на самий кумедний футбол, четвертий – А , отримав би  кубок чемпіонів.
           За цими приємними розвагами, діти не помітили як почало смеркати. Кирило, дав команду –«відбій» і всі розійшлися по своїм наметам.
    Вранці, сонечко привітало учнів  яскравим проміннячком.
     Над озером, мов перина, розтелився туман. День обіцяв бути теплим.
     Дехто з Мариною Петрівною, пішли в ліс, дехто на рибалку. Павло Тарасович, був завзятий рибалка, тож він зі знанням справи вчив хлопців користуватися спінінгом. Решта дітей, просто відпочивали. Водій готував автобус до від*їзду, а Кирило, Ілля та Сашко розкладали вогнище.  Вони
вирішили взяти на себе відповідальність, за приготування обіду. Їм дуже хотілось поласувати всіх справжньою ухою та печеною картоплею.
           Аж  раптом, з лісу прийшли розхвильовані Марина Петрівна, Надійка, Оленка, Ганна та  Дмитрик з Олексієм.
- Наталка з Улянкою, не повертались?- Запитала Марина Петрівна.
- Ні, - відповіли хлопці.
- Господи, де ж вони? Мабуть заблукали.
- Що робити, що робити?- Розгубилася Марина Петрівна.
- Ми їх знайдемо, - заспокоїв вчительку Кирило.
- Залишайтесь тут, а  ми в трьох підемо шукати дівчат.
- Та що ви таке говорите? Хіба ж я вас відпущу. Досить з мене Наталки та Улянки, - зарепетувала
Марина Петрівна.
- Не хвилюйтеся за нас, ми вміємо користуватись компасом, принаймні не заблукаємо, - наполягав Кирило.
- Дозвольте Марино Петрівно, дозвольте. Хлопці зарекомендували себе справжніми знавцями.   
Довіртесь їм, - загомоніли діти.
- Гаразд, - погодилась вчителька.
- Ілля на ліво, Сашко на право, а я навпростець, - наказав Кирило.
Хлопці впевнено, рушили в ліс. Майже сорок хвилин, ніхто з лісу не виходив. На Марину Петрівну,
Було боляче дивитись, аж тут затріщало гілля. Із-за кущів, визирнуло задоволене обличчя Сашка. За ним
Наталка та Улянка, ще за п*ять хвилин, повернулись Кирило та Ілля.
- Ніяких запитань, - буркнула Улянка та покульгала до свого намету.
- Що це з нею? – Запитала Наталку, Марійка.
- Що трапилось, де ви були? – Затараторила Ганна.
Запитання посипались на Наталку, мов горох.
- Та помовчіть, дайте мені спокій! Що трапилось, що трапилось? Нічого не трапилось, просто Уляна
впала та підвернула ногу, а я їй допомогла йти. Тож, поки ми з нею кульгали, добряче відстали від усіх, а
коли зрозуміли, що залишились самі, почали гукати, але нас вже ніхто не чув. Уляна, злякалась, я ледь її заспокоїла. Спасибі, Сашкові, якби не він, то з Уляною була б істерика.
- А ти не злякалась? – Запитала Ганна, Наталку.
- Я …? А я не встигла, - відповіла Наталка та як розсміється, потім Дмитрик. За хвилину в лісі
пролунав такий регіт, що  від цього галасу, птахи мабуть передчасно відлетіли в теплі краї.
           Марина Петрівна, перелякано дивилась на дітей.
- Що це з вами, ви чого смієтесь? Я майже не вмерла з переляку, а вони сміються.
Учні  подивились на Марину Петрівну, помовчали хвилинку та ще гучніше розсміялись. Хвилин
десять, говорити було ні з ким.
           Повернулися з рибалки Павло Тарасович з хлопцями.  Вони деякий час спостерігали  мовчки за
ось цим масовим психозом, аж потім:
- Аго - у! Може вам швидку викликати? – Гукнув Павло Тарасович.
Діти, мов по команді « стоп» перестали сміятись.
- Я навіть не буду запитувати, що  тут відбувається, щоб знову вас не розсмішити. Краще підемо чистити рибу.
- Ми, ми будемо чистити рибу і варити уху і пекти картоплю, - перебиваючи один одного, затараторили Кирило, Ілля та Сашко.
- Ми ж відповідальні, тож нам і готувати, а ви відпочивайте, - Запропонував Сашко.
Уха та печена картопля, були на диво смачними.
- Ну хлопці, ви просто поклали нас на лопатки, - зауважила Марина Петрівна. А ну признавайтеся,
Де цьому навчились?
- Та ми відвідуємо гурток « Юний турист» - ніяково відповів Ілля.
- І ви від нас це приховували? Як вам не соромно. Ми і гадки не мали, що в нашому класі, є ось такі справжні чоловіки,-з ноткою гордості, сказала Марійка.
- Я зараз заплачу. Як це зворушливо « справжні чоловіки», а ми тоді хто, мавпи? –Обурився Дмитрик.
- Та ні, ви всі чудові хлопці, сміливі, розумні, - виправдовувалась Марійка. Просто…
- Просто  Марійка, хоче сказати, - вмішалася Уляна,- що Кирило, Сашко та Ілля, нас приємно вразили,
Адже ми були зовсім іншої думки про них.
       -   Хлопці, ми були не праві. Не обов*язково, всі мають співати, малювати, танцювати… Кожен повинен займатись своєю улюбленою справою. Ваше захоплення, туризм.  Що ж, це дуже корисне і цікаве заняття.
А на скільки корисне, ми всі відчули у поході. – Уляна по дорослому потиснула усім трьом хлопцям руку. -
       -   Так тримати! - Приєдналась Наталка, потискуючи хлопцям руку.
       -   Та що ви, - зніяковів Сашко. Це ви нас вибачте. Ми тепер завжди будемо з вами у всіх справах. Так хлопці?- Хлопчики перезирнулися і посміхаючись відповіли: - Та будемо, куди ми тепер від вас.
       -   То ми тепер як « пальці однієї руки»? – Запитала у дітей Марина Петрівна.
            Всі голосно вигукнули.
- Так! – навіть Дмитрик і той погодився.
До дому, четвертий – А, повертався втомлений та щасливий.