Колись таки збунтуються слова.
Постане правда звідусіль і всюди.
З колін тоді підніметься трава,
А з нею місто і село, і люди.
Це буде раптом. Увірве терпець
Всім чорноруким людям від роботи.
Вони підуть до влади навпростець
Із чистим серцем і в брудних чоботях.
О, Україно, мати злидарів,
З тобою бідні і такі багаті!
Допоки у серцях не догорів
Той каганець надії, що у хаті
Стоїть самотньо на пустім столі.
Старенька жінка гріє над ним руки.
І їй мозолять очі мозолі
І ваші неправдиві запоруки.
Розкол у вірі влади і людей.
Ви нашого народу лжепророки.
Хіба ж за це боровся Прометей?
І ми за це всі боремось. Допоки?!
Кайдани правді - що слова вітрам.
А гріх піде до сьомого коліна.
Підніметься, як із глибин Дніпра,
Весь біль людей, як велич України...
________________________________________
картинка с инета
Колись таки збунтуються слова
© Copyright: Лала Цукерман, 2013
Свидетельство о публикации №113101106755
Свидетельство о публикации №113101106755
Рецензии
Очень сильное произведение.
Обидно за неньку-мати... "З тобою бідні і такі багаті!" - то правда сьогоднішнього дня. А останні рядки - то як клич.
Підніметься... "коли таки збунтуються слова"
Дякую!
Евгений Хортицкий 11.10.2013 21:54 • Заявить о нарушении
Обидно за неньку-мати... "З тобою бідні і такі багаті!" - то правда сьогоднішнього дня. А останні рядки - то як клич.
Підніметься... "коли таки збунтуються слова"
Дякую!
Евгений Хортицкий 11.10.2013 21:54 • Заявить о нарушении
