… І вже ніколи не забудеш її,
Може, тільки до вчора, але не уві сні,
На час, коли падає з неба дощ,
А у сірій буденності не розгледіти міських площ.
Не повіриш, забудеш і не впізнаєш її,
Згадками про минуле залишаться тільки пісні,
Те як сміялись, раділи без зайвих прикрас,
Моменти, коли хотілося зупинити весь час.
Повіриш, впізнаєш і вже не забудеш її,
Те, що було до вчора; не те, що бачив у сні,
Музика дощу заграє вкотре п'ятий вальс
І вона прийде, забута, з квітами тільки для вас.
вже н коли не забудеш,
© Copyright: Инна Дудник, 2013
Свидетельство о публикации №113100907168
Свидетельство о публикации №113100907168
Рецензии