Озера, рiки - скрiзь багнючне тло.
Земля, лiси - принижено завмерли,
бо пам'ятають, як воно було,
якi траплялись фантастичнi перли.
I все це понiвечiв чоловiк -
та божевiльна ненажерна зграя.
iм - кожному - козацьку шаблю вбiк,
та не воны - природа помирае.
Iх пащi дотяглись i до морiв,
а нещодавно - i до океанiв.
Менi здаеться - цiлий свiт здурiв:
мовчать i терплять - бурi десь в стаканi.
Мовчать i терплять люди i лiси,
та в горах вже куються голоси...
20.06.2010 г.
УРА!
© Copyright: Александр Самойленко 4, 2013
Свидетельство о публикации №113100901684
Свидетельство о публикации №113100901684
Рецензии
