Вікно у макрокосм
вилучує свічіння.
Єдна з тобою нас
незриме павутиння
А очі все сумні,
хоч і розмова жвава.
Не чутно лиш мені,
як пахне твоя кава.
Лице твоє бліде
таке близьке-далеке…
Чим радує вас день?
Жарінь?
Нестерпна спека?
В нас-літо бабине,
(спізнилось цього року).
У вас там?... Листя пальм
під небеса високо?
Приснилося тобі
маленьке наше місто,
(на вулицях його
вже сутінки імлисті…),
і запашний гарячий
з м’яти чай?
Засумувала-кажеш?...
Прилітай…!
То прилiтай...
© Copyright: Марина Довбня, 2013
Свидетельство о публикации №113100808016
Свидетельство о публикации №113100808016
Рецензии