Вогонь бажання

1
Я зрозумів, але запізно,
Що сили тягнеш ти мої.
Краса твоя – стіна залізна,
Порожні всі слова твої.

Мета – збавляти й володіти,
Свята спокуса крізь роки.
Як не бажай – не зрозуміти,
Наосліп лиш за нею йти...

Крім неї, вищого не знати,
Бути підкореним завжди
Красі!
Бажати, та не мати,
Шукати, але не знайти.
Пити – й ніколи не напитись,
Їсти – й шукати їжу знов,
Спокутуючи гріх, молитись,
Щоб повернулася любов.
І, раз побачивши, вмирати:
Так довго й солодко щодня
Ті твої ґрати цілувати...
Хоч і життя – за це платня.

2
Тебе, нарешті, я пізнав...
Шукав і прагнув, марив, мріяв
Усе життя...
А наздогнав –
Мрії усі ураз розвіяв...

Краса – омана чарівна.
Мить – зникло враз усе, що бачив...
Ніжність – байдужість кам’яна.
Буденно час повзе ледачо...

Перетворилась у багно
Вроди твоєї дивна сила,
Торкнувсь її – як не було...
Красу раптово дійсність вбила...

Таке призначення твоє:
Збавляти, довго володіти,
Подарувавши все своє,
Розчарувати, обдурити.

Краса твоя – то просто смерть.
Сенс – у процесі здобування.
Розіб’ються всі мрії вщерть –
Залишиться вогонь бажання.
08.10.13