вохристий дощ наплакував сум’яття
чуття зужиті тасував в рядки
залистопадить… і руді багаття
зухвалість часу перемінять на леткі
алюзії зимівлі чи минання
що затяжіють в зубожілі дні
закутані у марноту чекання
розвітреного в спокій… але ні
несамовито засудомить ніччю
заскиглить зібгана в душі печаль
задивлена у миготливе і всенічне
світіння вічне зайшлих зір… на жаль
на шельках терезів ще унцій кілька
хвилевого сусального тепла
щоб поспіхом іще допити тільки
ковток жаги і стерти піт з чола
вохристий дощ...
© Copyright: Фиолетта, 2013
Свидетельство о публикации №113100709967
Свидетельство о публикации №113100709967
Рецензии