За обрій знов заходить сонце
І гасне синій небокрай...
Чому лише твоє віконце
Не гасне? Любий, не питай
Навіщо в мороці безлюднім
Я йду по вулиці одна,
Я у цім смутку незабутнім
Шукаю втрачені слова.
Не бійся, любий, я не буду
Тривожити твій спокій! Ні!
О, просто цей нестерпний смуток
Мене так душить у цій тьмі...
Я пам'ятаю твої очі…
Як я люблю їх! Та вони,
Являючись мені щоночі
Тривожать мої ніжні сни.
І ці вуста твої примітні,
Коли мене ти цілував,
До мене стали непривітні,
А голос твій байдужим став.
І руки… Твої ніжні руки,
Що гріли, коли був мороз!
Чому тепер одні лиш муки
Від спогадів цих і тривог?
Чому так боляче без тебе?
Чому, чому цей час минув?
Невже вже долею так треба,
Щоб ти так легко все забув?
Чому до тебе серце лине,
Хоч знає, що це все дарма?
Бо я одна… Бо світ пустельний…
Бо тут давно тебе нема…
Тобi
© Copyright: Ирина Левчук, 2013
Свидетельство о публикации №113100706153
Свидетельство о публикации №113100706153
Рецензии