Некстати... Из Л. Юферовой

          Поэтический  перевод  с  украинского:http://www.stihi.ru/2013/10/04/6554


Как  бархатцы,  сентябрь  завял,  погас,
По  зонтику  колотит  ритмы  ливень,
Оставила  я  все  мечты  о  нас,
Так  бестолкова  эта  перспектива!

Под  плащ  мой  забираются  ветра
И  стискивают  душу  всё  сильнее,
Бери,  печаль,  тепло  души  костра,
Чтоб  не  осталось  никаких  сомнений!

А  хмурый  день  не  рвётся  в  небеса  -
Привычней  состоянье  приземлений.
И  каждый  миг  с  волненьем  угасать
Обречена,  хмельна  от  охры,  зелень.

Капризно  дует  губы  день  тотчас,
Когда  ветра  деревья  так  лохматят...
Оставила  я  все  мечты  о  нас...
Некстати  это,  правда,  так  некстати.


          Оригинал:


Як чорнобривець, вересень погас...
По парасольці вибиває злива.
Я перестала мріяти про нас,
Бо це така безглузда перспектива!

Мені під плащ ховаються вітри
І стискують до болю кожен подих.
Бери, печаль, тепло моє, бери,
Щоб сумнівів не стало в серці жодних!

Похмурий день не рветься в небеса –
Йому властива функція заземлень.
І кожну мить схвильовано згаса,
Напившись охри, захмеліла зелень.

Копилить губи білий світ щораз,
Коли вітри здіймають колотнечі...
Я перестала мріяти про нас...
Це не до речі, правда, не до речі.