дощ

сонце було ще 22 серпня.
але відтоді дощ не втихає,
всі ці дні
стали такі нестерпні.
тому що
вже десятий, проклятий день
я не бачу твоїх очей
і не можу до тебе торкнутися
я ненавиджу кожну з своїх ночей
і бажаю їй як найшвидше збутися
це все задум злого життя
що будує підступні проекції
віддаляючи наші сердцебиття
методом невідомої, нам селекції.
Боже,
ще два тижні жахливої пустоти.
але поки що
я ненавиджу кожен вхідний дзвінок і
всіх абонентів мобільної мережі
за те,
що вони не ти.
вже десятий, проклятий день
я розумію, як це все утопічно
і не можу нічого вдіяти
бо
це місто огидно і так цинічно,
знущається з мене
вже десятий проклятий день...
наче навмисне поливае дощем
мої вікна і душевні нутрощі.
знаєш
я використовую силу думки
настільки сильно, ось трохи ще
і я не буду вірити,
що колись уже як раніше стане...
бо нажаль, часу не здогониш
дощь вже, мабуть ніколи не перестане
ти вже, мабуть ніколи мені не подзвониш.