Стою до лікаря годину,
А черга – мов стіна.
І як не тиснуть хворі в спину,
Не зменшилась вона.
Ведуть під лікоток знайому,
(У неї тут є блат).
За руку – кума, маму, доню,
Прийшов «у гості» сват.
Це – все свої… Я розумію.
Ми звикли жити так.
Мовчу, розкрити рот не смію,
Бо скажуть: «Ну й дивак!»
У черзi до лiкаря. Усмiшка
© Copyright: Бурчак Ворожбянский, 2013
Свидетельство о публикации №113100607099
Свидетельство о публикации №113100607099
Рецензии
Я не ходжу до ескулапів,
Прикмета є стара -
Хто не порапить в їхні лапи,
Живе й не помира:)
Александр Шершнев Второй 18.10.2013 10:02 • Заявить о нарушении
Прикмета є стара -
Хто не порапить в їхні лапи,
Живе й не помира:)
Александр Шершнев Второй 18.10.2013 10:02 • Заявить о нарушении
Дуже мудро й талановито сказано. На жаль, є такі болячки, що бес ескулапів не обійтись... Бажаю Вам міцного здоров'я, дякую за увагу.
Бурчак Ворожбянский 18.10.2013 21:09 Заявить о нарушении
Бурчак Ворожбянский 18.10.2013 21:09 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.