Холодно

Холодно, ховаю руки в кишені.
Проходжу метрів п'ять у пітьмі.
Думки в голові, немов би шалені,
прокручують фрази й знайомі рядки.
"Якщо станеться так, що мене Ти розлюбиш,
скажи мені прямо, не ховаючи слів!"
Коротке мовчання, погляд в нікуди,
кроки чотири на ліжко присів.
- "Краще б мовчала, верзеш лиш дурниці,
про це, навіть мови не може іти".
А зараз, сиджу у пітьмі на одинці,
з присмаком в роті твоєї брехні.

Пора вже до дому та серце не хоче,
і ноги куди невідомо ведуть.
Напевно шукати десь твої очі,
котрі нелюбов'ю боляче б'ють.
Час то проходить, він не зважає,
що я , лиш в оману заводжу себе.
З вуст, - " Вже забула..." , знову лунає,
тільки в серці зовсім не те.

Думку про Тебе обходжу старанно,,
намагаючись сум закопати в собі.
В маску цинічну давно вже я вбрана,
ховаючи справжню себе у душі.
Всі фото спалила, десь три тижні тому,
і сподіваюсь, хоч це вже спасе.
Таке, не бажаю дійсно нікому,
жалію, що так покохала Тебе.