Повернення

І якщо не потонеш у цих депресивних вереснях,
Дівчинко, яка мене полонила іще молодим,
Кожен із днів – реінкарнація твого повернення,
Без окреслених контурів і видимих перспектив,

Час рікою пливе, забагато в житті води,
Надто часто хитає у надії колись потопити,
Є такі люди, від яких можливо піти,
Та без тебе нереально прожити,

І доки тягнеться ця невситима крива,
Допоки на кожну дію існують свої причини,
Любов завжди важча за сказані нами слова,
І невагоміша за наші вчинки,

Якби мені довелося іще раз відчути народження,
Крізь розкриті легені тіло судомами зводило,
Я пройшов би усі етапи твого переродження,
До останнього подиху,

У цій дорозі є сенс, хоч і він ілюзорний,
Та я триматимусь нього, немов контрольної точки,
Задля відвертості – того, про що ми говоримо,
Інтимності, яка завше приходить мовчки,

Я чекатиму довго, а поки наші світи,
Захлинаються й гаснуть у дощовій напрузі,
Зігрівайся під ковдрою, знаходь мої сліди,
У мелодіях тихих осінніх блюзів.

Андрій Тіток (с)