Про100 Вечiр

Просто вечір. Вино. Мед.
В димарі змагаються дим і вітер.
В лежанці палахкотять полінця вербових дрів.
На фіранці промінь рожевий.
Але ж сонце вже сіло.
Дивина та й годі...

У філіжанці кава вже зовсім холодна.
Поряд томик Монтеня у шкіряній палітурці.
Що я шукаю у його застарілій французькій,
яку несподівано добре знаю?
Де я? Ти скажеш нарешті, Господарю моєї натальної карти?
Нащо я тут, а не там, на стежині,
де мала скінчитись мандрівка Мішеля.

Коли подивитись назад на дорогу ветлясту
з верхівки на башті слонової кістки,
побачити можна як все до ладу складалось.
І все на місця свої можна розкласти.
Дуелі, інтриги, пригоди любовні,
коханки і добрі самаретянки,
католики та гугеноти.
Яка мізерія, якщо подивитися на те все  тверезо.

Коли подивитися вперед, то бачиш лише туман, та шпилики сосен.
Обриси неясні, несформовані бажання.
Вкотре думаєш: "все буде добре".
Лежанка вже тепла і час зварити глінтвайну.