Сутінки надходять оксамитові.
Ми самі, де листя і вода.
Очерет у річечки запитує,
«В кого, ти, закохана?» – запитує.
« В тебе» – річечка відповіда,
« В тебе» – лагідно відповіда.
І щоб темні сумніви розвіялись,
І ясніш повірилось у те,
Заміняє непокірна мрійниця
Біль на ласку, грішне на святе.
І до очерету ніжно горнеться.
Ти до мене ніжно притулись,
І покине душу сіро-чОрне все.
А були квітучими колись.
Та холодним полум’ям обвуглені
В ями сліз упали з висоти,
Із усміхненої висоти.
І змогли тепер, але не в «ГУглі» ми
І слова, і почуття загублені,
А у лагідній воді знайти.
Сутінки накрили оксамитові.
Ми у лагідному усамітненні,
Як у квітні яблуні, цвітем.
Зорі засвітилися софітами,
Небо нахилилось освятИти нам
У любов повернення, в едем.
Балада про лагiдну воду
© Copyright: Игорь Герасименко Кременчугский, 2013
Свидетельство о публикации №113100204074
Свидетельство о публикации №113100204074
Рецензии
Чудовий вірш, переповнений ніжними почуттями, та з гірким присмаком...
Сподобався. Натхнення Вам, Ігоре!
Нила Волкова 02.10.2013 17:33 • Заявить о нарушении
Сподобався. Натхнення Вам, Ігоре!
Нила Волкова 02.10.2013 17:33 • Заявить о нарушении
Дякую.Ніло. А Вам ніжності без гіркоти.
Игорь Герасименко Кременчугский 05.10.2013 16:18 Заявить о нарушении
Игорь Герасименко Кременчугский 05.10.2013 16:18 Заявить о нарушении