Коли не стане вже мене,
тоді напевне зрозумію,
чому не зміг збагнути те,
що карбувалось на поверхні.
\
Коли не стане вже мене,
тоді можливим стане те,
що завжди в мріях відбувалось,
що від народження блукало.
\
Коли не стане вже мене,
коли зав*януть квіти на могилі,
тоді напевне й ти все зрозумієш,
бо зараз ти глуха стіна.
\
Коли не стане вже мене,
коли відчую подих смерті,
тоді лиш я згадаю про тебе,
тоді лиш я скажу все.
\
Коли не стане вже мене,
я зрозумію лиш одне,
що марно я блукав,
між тьмою вчора і світлом завтра.
\
Коли не стане вже мене,
я буду жалкувати лиш тому,
що не побачив істини в очах,
які в неволі все тримали серця страх.
Коли?
© Copyright: Кристофер Маркс, 2013
Свидетельство о публикации №113100107719
Свидетельство о публикации №113100107719
Рецензии