Осiння елегiя
Невже воно від нас таки втече?!
А Осінь усміхнулась сумовито
І повела презирливо плечем…
Вона донині у вбранні зеленім,
А мала б одягти вже золоте…
Хоча калина й горобина жмені
Рубінів принесли їй… - це не те…
Бо у вітрів чомусь холодні руки…
І поцілунки Сонця не палкі…
Каштанів і горіхів перестуки…
Та ще й дощі… лаштунки не такі…
Ще не летить срібляста павутина,
А я надіюсь: може полетить?
З Природою споріднена людина…
Прозорий смуток у душі бринить…
01.10.13
Свидетельство о публикации №113100102287
Ні баб, ні літа вже немає!
А пояснити дуже просто -
То рік тринадцятий минає...
У Вас даже "смуток" прекрасен, Милая Любовь Ивановна! У меня уже давно
рассеялись все сомнения - это год такой... Ничего, скоро всё будет в
порядке и пойдёт своим чередом... Ещё раз с Днём Ангела, Милая Любовь
Ивановна!
Целую ручки,
Станислав Сергеев-Славянский 01.10.2013 17:25 Заявить о нарушении
Любовь Берегиня 01.10.2013 21:04 Заявить о нарушении