Ховали мене...
І прийшли звідусюди
Якісь випадкові та зовсім чужі,
Мені не знайомі та безвісні люди –
Самотньо було моїй з ними душі.
Та треба було весь процес цей відбути,
Так само, як те випадкове життя...
Щоб потім назавжди про це все забути:
Про світ і про те, ким у ньому був я.
Ховали мене...
Недоречно і тихо.
Хотів вибачатись, та мовчки лежав,
Бо треба було...
Був обов’язок жити –
Обов’язку вмерти тепер час настав.
Ховали мене...
Чи сьогодні, чи вчора...
Якісь непотрібні та штучні слова...
Якась зовсім зайва шаблонна покора...
Приречена дійсність чи просто мара...
Мара...
Все однакове: люди, події...
Висить наді мною усе, що було:
Нікчемні бажання, нездійснені мрії...
Злилося в єдине і зло, і добро.
Усе...
Порожнеча свята і утома.
Ніколи, нікуди, ніяк і ніде.
Нарешті я знов повернувся додому...
А вітер гуде: «Поховали тебе».
29.09.13
Мiй похорон
© Copyright: Олег Вербовий, 2013
Свидетельство о публикации №113092903150
Свидетельство о публикации №113092903150
Рецензии