Дума про Кобзаря

Дума про Кобзаря

Воздам йому я й честь, і нагороду.
Я слово присвячу йому нове.
Славетний син великого народу
Живе у слові, в пам’яті живе.

Він був кріпак. Він пас ягнят в тринадцять.
Не знав свого призначення й мети.
А став поет пророком вільних націй.
І Україну вивів у світи.

Пустелі жар! Аралу сіль полинна!..
А він малює, пише «Заповіт»,
У снах вишневу бачить Україну,
І вірним друзям з форту шле привіт.

Він був кріпак. Та став Кобзар від роду.
І «Заповіт» його не згас, не вмер.
Славетний син великого народу
В серцях, у слові, в пам’яті живе.

Пливуть роки. Ось-ось кріпацтво згине.
Розправлять крила браття-земляки.
Та не дожив до світлої години.
Пішов, щоб бути з нами на віки.

Ідуть роки. «Нові» сидять на троні.
І долі гнів на милість не змінить.
Тож українці досі ще в загоні,
Бо спить вона, хиренна воля! Спить!

Спливає час. Минаються століття.
Та не забувся «Заповіт», не вмер.
Коли трясуть країну лихоліття,
Порвать кайдани він зове й тепер