Знов горобина кетяги червоні
Вмиває в сизій вранішній росі,
І падають краплини у долоні,
Лишивши тихий смуток у душі.
Розчервонілась в полі горобина,
Сміється сонцю вимитим листом,
Мов наречена,мов чиясь дружина,
Стоїть самотня в полі за селом.
Стоятиме так довго під вітрами,
Чекатиме на ясена вона.
На жаль той ясен, битий блискавками,
Росте далеко,де шумлять жита.
Самотнiсть
© Copyright: Виктор Гала, 2013
Свидетельство о публикации №113092910769
Свидетельство о публикации №113092910769
Рецензии