Василь Симоненко. Хулиганская Илиада

Василь Симоненко 
(1935 – 1963)


ХУЛИГАНСКАЯ ИЛИАДА, 
или Посрамление Гомера
(1963)


Ах ты ж моя пташечка, Муза-щебетуха,
Что ты там Гомеру нашептала в ухо?
Не могла довериться никому другому
Как лишь старцу древнему, да ещё слепому?
Были же в Элладе писари, поэты,
Непорочно-честные, как теперь газеты.
И за этот, Муза, твой огрех курьёзный
Мы б тебе вкатили выговор серьёзный.
Мы бы на собрании, на расправу скором,
Выслушали соло и кричали хором:
«Как тебе не стыдно!» – с пылом и задором
Дал бы тебе чёсу всенародный форум, 
Чтоб не потакала сплетням-оговорам.
Старца отыскала – то-то и не диво: 
Преподнёс народу пакостное чтиво,
Ибо всё – неправда, всё насквозь – фальшиво,
И совсем не видно роли коллектива.
Извратил всё напрочь старый тот чудак,
А на самом деле было это так:


I

Явился в Грецию Парис –
Красив, стройней, чем кипарис.
Утёр он Менелаю нос: 
Схватил Елену и унёс...


II

Супруг рогатый Менелай,
Проснувшись, крикнул: «Догоняй!»


III

Ринулись в погоню греки-скороходы,
Но преступник хитрый словно канул в воду.


IV

Сокрушались греки, плакались друг другу:
«И зачем украл он царскую супругу?
Мы за дерзость эту, что сродни разбою,
Соберёмся вместе и разрушим Трою!»


V

Собралась лихая рать,
Чтобы Трою покарать.
Греки с копьями, с мечами,
С богатырскими щитами
Под знамёна стали в ряд. 
Рвутся в бой – победы ради,
Веселы, как на параде,
Знай «ура!» кричат.
На щитах горит нетленно:
«Смерть или Елена!»


VI, VII, VIII, IX

Десять лет на стены Трои
Лезут ордами герои. 
И приходится троянцам
Бить по вражеским поганцам
И, к восторгу милых Муз, 
Выпускать кишки из пуз. 
Прямиком из грязных луж
В рай несутся сотни душ,
Чтоб смотреть уже из рая,
Как растяпу Менелая
Обхитрил герой Парис, 
А Елена, мужа хая,
Аплодирует: «На бис!»
Издевательство какое!
Вот обида, вот беда! 
И под стены гордой Трои
Кровь струится, как вода!

X

Троя пала, Троя села –
И несдавшейся сгорела.
Менелай среди костей
Вражьих жён и матерей
Разыскал свою любовь
И домой вернулся вновь.             

               
XI

Ликовал народ Эллады –
Все Елене были рады,
Честь её воспеть готовы
Веселящиеся вдовы,
Танцевать хотелось в раже
Матерям погибших даже,
Вовлекали в хоровод
Осчастливленных сирот,
Люди греческой земли
Гордо по́ миру пошли.         
Менелай же им помог:
С нищих брать велел налог,
Чтоб любовников толпа,
Что на ласки не скупа,
При дворе не голодала
И Елену услаждала – 
Ведь от нудного супруга
Вновь могла сбежать подруга.   


XII

Всё, конец – я вас развлёк,
Что-то стало зябко,
У соседа кошелёк,
У меня же – шапка.
Я звезду в ту шапку поймаю
И на кварту белой обменяю.
Позову за стол я Гомера, 
Будем пить-гулять с ним без меры.
А когда напьётся –
Пусть себе смеётся,
Что железо
В душу лезет,
А душа не гнётся.   

Перевод с украинского
Валентина Варнавская
   
   


Василь Симоненко 
(1935 – 1963) 

ХУЛІГАНСЬКА ІЛІАДА, 
або Посоромлення Гомера


Ах, ти ж, моя пташечко, Музо-щебетухо, 
Що ти там Гомеру бевкнула на вухо? 
Не могла хіба ти звіритись нікому, 
Що пішла звірятися старцеві сліпому? 
Та були ж в Елладі писарі й поети 
Чесні та цнотливі, як тепер газети. 
Та за тую, Музо, витівку погану 
Ми б тобі на зборах всучили догану. 
Ми б зібрали збори і веліли зборам 
Вислухати соло і гукати хором: 
– Як тобі не стидно? Як тобі не сором? – 
Дав би тобі чосу всенародний форум, 
Щоб не потурала маячінням хворим. 
Старця відшукала, то воно й не диво, 
Що підніс трудящим він потворне чтиво, 
Де усе – неправда, де усе – фальшиво, 
Де не видно зовсім ролі колективу, 
Все поперекручивав той старий дивак, 
А воно насправді все було отак:


I

Прийшов до Греціі Парис 
Вхопив Олену і поніс…


II

Проснувсь рогатий Менелай, 
Гукнув щосили: – Переймай!


III

Бігали в погоню греки-скороходи, 
Але злодій хитрий мов упав у воду.


IV

Сумували греки гірко без упину: 
– Нащо він поцупив громадську дружину? 
За таку образу, гіршу від розбою, 
Зберемося разом та зруйнуєм Трою!


V

Виступала грізна рать 
Кляту Трою покарать –  
Що мечами, що списами, 
Богатирськими щитами 
Всі дороги аж дзвенять, 
Всі завзяті, всі крилаті, 
Всі щасливі, мов на святі, 
Ше й "ура!" кричать. 
Грає напис на знаменах: 
"Смерть або Олена!"


VI, VII, VIII, IX

Десять літ на стіни Трої 
Лізуть ордами герої, 
А троянці щедро й щиро 
Вгонять їм в лоби сокири 
Та на втіху милих Муз 
Випускають кишки з пуз, 
І прямесенько з калюж 
В рай чухрають сотні душ, 
Щоб дивитися із раю, 
Як дурного Менелая 
Ошукав красунь Паріс, 
Як Олена його лає 
Та вигукує "на біс!" 
От де кривда, от зажура, 
От де ялівці біда! 
Недаремно ж бо під мури 
Кров дзюркоче, як вода!


X

Троя впала, Троя сіла, 
Троя стоячи згоріла. 
Менелай поміж кісток, 
Між обсмалених жінок 
Відшукав свою любов 
Та й до Греції пішов.


XI

У заквітчаній Елладі 
Всі були Олені раді, 
Прославляли знову й знову 
Її цноту вірні вдови, 
Танцювали гордовито 
Матері синів убитих, 
З щастя сироти й батьки 
Всі пішли у жебраки, 
Менелай великодушно 
Брати з них звелів подушне, 
Щоб Оленчині кнурі 
Не страждали при дворі, 
Щоб від голоду не хляли 
І Олену вдовольняли, 
Бо від кволого супруга 
Накивати може вдруге.


XII

От на цьому і кінець, 
От на цьому й крапка, 
Є в сусіда гаманець, 
А у мене шапка. 
А я в шапку зірку впіймаю 
Та на кварту білої проміняю, 
Та гукну Гомера до хати, 
Та почну з ним пити-гуляти. 
А як він уп'ється, 
То нехай сміється, 
Що залізо 
В душу лізе, 
А душа не гнеться.

1–3.IX.1963