Розлюбило мене моє небо,
Не знаходжу потрібних слів,
І не шле більше ніч від тебе
Романтичних, красивих снів.
Як це – спека морозить душу?
Нуджусь спалахами зірниць?
Щезло «хочу» і тільки «мушу»
Не дає мені впасти ниць.
Справа тут не в хворобах тіла,
Не фізичний діймає біль.
В голові щось гидке засіло ,
Не дає воно спокою їй.
Вже в вікно зазирає ранок
І в Жулянах гудуть літаки.
Неба схід, як кривава рана,
Спать вмостились сумні думки.
Ну, наснишсь мені знову, мила,
Прожени з голови маячню,
Щоб зумів я, хоча б через силу,
Посміхнутись новому дню.
Розбудили сорока з вороном,
Ґвалт здійнявши на весь масив.
Перечитую, дещо соромно,
Що у віршах вночі так нив.
Як це - спека морозить душу?
© Copyright: Петр Коваль, 2013
Свидетельство о публикации №113092703986
Свидетельство о публикации №113092703986
Рецензии