Часом блукаючи у павутинні сну,
Ми розбиваємося в сірий камінь,
Коли в дощі осінньому весну
Хапаєм голими в воді руками.
Облиш мене, бо я вже не засну,
Коли не чую небо під ногами,
Залиш на спогади лишень одну
Помітину над теплими губами.
Часом втискаючи себе у скелю,
Єдиний вихід жити без війни-
Трощити чорні, запустелі стелі,
Ламати сірість мертвої стіни.
Щоб розірватися отут надвоє,
Мені докласти тисячу зусиль,
Забути бути білою собою,
Що закувалась в чорний стиль.
Мені не треба пустоти і змін,
Моя утома в фазі апогею,
Я б піднялася з висоти глибин,
Щоб виповзти людиною на берег.
Коли блукаємо у павутинні сну,
Ти не дивись отак, бо я не камінь.
Я божевільна, бо люблю весну
Плекати змерзлими від сліз руками.
Павутиння
© Copyright: Дарий Мечкар, 2013
Свидетельство о публикации №113092610613
Свидетельство о публикации №113092610613
Рецензии
Классное у вас произведение, мне очень понравилось!
Игорь Архипчук 27.09.2013 00:04 • Заявить о нарушении
Игорь Архипчук 27.09.2013 00:04 • Заявить о нарушении