Людська згадка вище неба,
пахне рідне село тишиною лугів.
І роздоллям небес, і піснями гаїв,
і полями, де сонячне світить чоло,
і хлібом і цвітом, і прадідом-дідом
гріє душу мені моє рідне село.
Хто захоче узнать про Давнину села,
прочитай рукописну книгу.
А храню я її, як зіницю чола,
вона майже не пахана нива.
Почитайте її, допишіть, доскажіть,
що у згадці вашій минуло.
Бо життя, як вода, хоче в небо злетіть,
щоб про нас у віках не забули.
Витри піт солоний з чола,
трудись… і не думай про втому.
Все вона зробила, що могла?
Бо людина ціниться по тОму!
Спогади...
© Copyright: Николай Бортник, 2013
Свидетельство о публикации №113092409658
Свидетельство о публикации №113092409658
Рецензии
Читаючи цього вірша, я поринула у спогади... Пригадала прадідів, дідів... село... тоді ще живе, веселе (зараз його вже фактично нема)... пригадала своє дитинство. А дитячі враження - завжди дуже яскраві й незабутні. То добре, коли люди ведуть рукописну книгу свого села, бо це його історична пам`ять)) Дякую!
Олеся Максимовская 06.01.2014 00:02 • Заявить о нарушении
Олеся Максимовская 06.01.2014 00:02 • Заявить о нарушении
Пані ОЛЕСЯ,я дуже вдячний за Ваш коментарій.Я живу в Севастополі, а душа частенько бувае там на Полтавщині_ гоголівські міста, Деканька, Сорочинці, Миргород.Село гине, сердце рветься от того що я побачив там прошлу осінь.Любові, натхнення та добробуту.Із Новорічними Святами М Б.
Николай Бортник 06.01.2014 00:23 Заявить о нарушении
Николай Бортник 06.01.2014 00:23 Заявить о нарушении