Я у твоїй руці себе відчуваю променем:
ніби надія на завтра занурюється у вічне.
Збираєш по закуткам чесноти мої на віче...
і не помічаєш на лінії долі тавро імен.
Падає одяг, листя, стара стіна -
і між двох берегів протікає гаряче слово.
Бути Кимось, бути щастям, бути коло
і водночас лише частиною - ось ціна.
В одному човні, і сріблиться небосхил.
Я в ноги засиплю квіти хмелю і льону,
а ти підпалюй мене немов із середини
(я холону),
бий у самі груди, коли забракує сил...
А поки - в мені ледь помітно пульсує віра.
Простору так багато, що тіла не відшукати.
Орієнтир - тепло, серце - активний кратер,
і я прямую.
Де є кінець? І що є міра?
Мiра
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2013
Свидетельство о публикации №113092406525
Свидетельство о публикации №113092406525
Рецензии
я как раз вчера осознала, что последний стих ты написала ещё летом и пора бы что-то родить)
Ира Божко 25.09.2013 06:37 • Заявить о нарушении
Ира Божко 25.09.2013 06:37 • Заявить о нарушении