Перетече й моя ріка, впаде у море.
Минуле висохне, душа плотвини
Луску осипле, відшукає тіло,
Дельфінових пісень співати людям.
Щоб захрустіла з каменю груднина,
Й людська душа почула щиру пісню.
Лиш тільки вижити, не об’їдайте тіло.
Жбурнув кістки по трапезі на попіл,
Душа ж бо ссе… Та вгамувати шлунок,
Ви закодовані минулим… В 33-тім.
А я в німій рибині не зумію,
Зірвати крик із мулу, чи.., з кісток.
О, як би вам співала я ту пісню,
Яку ще розкодують в іншім часі!
Сміялася б і плакала очима.
Хай в тім житті, хай іншим поколінням.
Я вчитимусь в старих, вони ж-бо мудрі.
Не вбий дельфіна. Вивчи його мову.
Той спів лікує і рятує душу,
ЛЮДИНО! ЧУЄШ?..
- НІ.
- Я розумію.
12.04.2011.
Перетече й моя рiка, впаде у море
© Copyright: Володина Вера Вескай, 2013
Свидетельство о публикации №113092304613
Свидетельство о публикации №113092304613
Рецензии