Борис Олейник. Пришли

Пришли, как в дом к себе, подобно стае,
Обчистили до нитки все кутки,
А к ним уже бегут вперегонки
Наняться поскорее в полицаи
Мои блакитно-жовты земляки.

А комендант небрежно планы строчит,
И партизанам, как в былые дни,
Уже столбы фонарные пророчит.
О, Господи, спаси и сохрани!

Пришли, свои расставив ловко сети.
Пришли без пулемётов и гранат.
Ещё петух не крикнул на рассвете,
Но – тут как тут – наперебой поэты
Новейший воспевают каганат.

Всё, как и было… Но, увы, разнится:
Не так давно под грохот канонад
Наш чернозём свозили в фатерланд,
А ныне похотливые ордынцы
Вывозят наших – как товар! – девчат.

Всё, как и было… Нет, не всё, миряне:
Тогда под оккупантами земля
Горела, словно в кратере вулкана,
Теперь же – только пепел да зола.

Но под золой, взметнуться кверху силясь,
Ещё трепещут пламени венцы.
Эй, раздувайте горны, кузнецы:
Ужель ковать мечи вы разучились?!

Господь, держа в ладонях небосвод,
Простит того, кто понапрасну гнёт
Пред оккупантом боязливо спину,
Но лишь вовек прощенья не найдёт
Поэт, молчащий в лютую годину,
Когда изводят исподволь народ.

Перевод с украинского


Борис Олiйник

Прийшли

Прийшли.
            Розсілись, як у власній хаті.
Обчистили до нитки всі кутки.
А вже до них біжать, як в ті роки,
Найнятись чимскоріш в поліціянти
Мої блаватно-жовті землячки.

Ще комендант години не розграфив,
Та партизанам крізь далекий сон
Нагадують розхрестя телеграфні
Таке, що... проти ночі, Бог боронь!

...Прийшли.
               Розставили не кулемети,
А із місцевих найпильнішу з варт.
І ти ж диви: ще й не запіли треті,
А вже в нацстроях радісні поети
Оспівують новітній каганат.

Все, як було.
                Хіба одна різниця:
У ті часи під рейвах канонад
Везли чорнозем наш у фатерлянд,
А нинішні похітливі ординці
Вивозять наших — як товар! — дівчат.

Все, як було...
                Егей, не все, миряни:
Тоді під окупантами земля
Горіла, мов у кратері вулкану,
Тепер же — тільки попіл і зола.

Таки ж не все!
                У цій тяжкій золі
Огонь насподі ще не вмер для ватри.
Гей, на міхи натисніть, ковалі:
Щось забарились ви мечі кувати!

Всевишній,
               що в долонях світ трима,
Простить і боягузові,
                дарма
Що перед окупантом горбив спину.
Лише вовіки прощення нема —
Поету, що мовчить у злу годину,
Коли народ вбивають крадькома.