Украинский язык. Перевод В. И. Самойленко

Володимир Іванович Самійленко
Українська мова
1885
Пам'яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав,-
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.         
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
            
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"

Украинский язык
Перевод с украинского.

Памяти Т. Г. Шевченко

Диамант дорогой на дороге лежал, -
Той великой тропой люд и шёл, и бежал,
И никто не узнал диаманта того.
Шли все люди толпой и топтали его.
Но великий чудак по тропе как-то шёл
И в пыли на пути диамант он нашел.
Диамант дорогой он сейчас же узнал
И домой притащил; хорошенько, как знал,
Обработал, в огранку взял камень Отец,
Вставил камень в простой, но красивый венец.
Стало чудо тогда: бриллиант засиял,
Светом чистым вокруг всех людей удивлял.
И горящим огнем разноцветно блестит,
Глупым людям глаза их пребольно слепит.

Так в пыли на пути наш язык пребывал
И чудесный поэт из пыли его взял.
Полюбил он его, обработал; смотри -
Положил на него он все силы свои!
И в народный венец, как в оправу, надел
И язык, как звезда, в небеса улетел.
И на зло всем врагам засияла звезда,
Как алмаз дорогой и ясна, и чиста.
И сиять будет век, пока солнце стоит,
И ужасным врагам будет очи слепить.
Пусть же эти враги онемеют скорей,
Наш язык же сияет ясней и ясней!
Дорогим кладом пусть будет речь та у нас,
Чтобы сам удивился в могиле Тарас,
Чтоб взглянувши из тьмы на творенье своё,
Он в блаженстве воскликнул: "Откуда сиё?!"