Я повинна постійно тут руки тримати:на грудях.
Аби серце моє не втекло від такої напруги.
бо розтрощить, аби не збрехати, та й вщент мої ребра.
бо полине у небо пташиною, та й все до тебе.
Шебуршить сивий ранок багряним килимом листя,
я цього не почую, не побачу калини намисто..
не відчую я дотику сліз осіннього неба...
я вже маю мету: мені серденько втримати треба.
І щоночі ввижається мені ясний його погляд..
І думками своїми я з вітром десь там, між степами..
а душа моя квітне, весною теплою повна.
Ця весна виривалася, груди мої роздирала..
я рукою повинна у грудях втримати серце.
Бо воно б'ється так: геть розтрощить усі мої ребра.
Хоч одне щастя є, бо, про мене, на осінньому листі
кров не видно мою зовсім буде. І навіть небу.
ця весна виривалася, груди мо роздирала
© Copyright: Синяя Цапля, 2013
Свидетельство о публикации №113092206112
Свидетельство о публикации №113092206112
Рецензии