Чи забула?

Тумани лізуть, мов примари,
І кривда не лікує душу.
У небі злякані отари
До купи я зібрати мушу,

Але вони такі примхливі...
Хіба що їх зв`язати в купу?
Слова як мед,- на жаль брехливі?
Як з ятіра зробить халупу?

Не серце - скло,- та ще й розбите:
З таким і далі жити маю.
Шукаю щастя через сито,
Та не спішу до прірви краю.

Спокійна, зовсім не примхлива,
Так зовні,бо в душі горіло...
А доля, як безумна злива,
Зробила так, щоб і кипіло.

Забути хочу...Чи забула,
Як місяць до весни вбирався?
Якою щедрою не була,
А гребінь мрій об лід зламався...

  ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА

Туманы, как приведения,-
Ложью не лечат душу.   
Отброшу сейчас сомнения,-
С неба спущусь на сушу.

Как облака капризны,-         
Сложно собрать их вместе!   
Многого ждём от жизни,-    
Порой забывая о чести.   

Сердце - стекло,- разбито:
Как жить с таким? Я не знаю...
Счастья крупицы сквозь сито...
Но не стремлюсь к бездны краю.

Спокойна,так было прежде,-
На деле в душе пылало...
Открыла глаза надежде,
Но этого было мало.

Забыть хочу...Не забыла,
Как месяц к весне собирался?
Душа не сразу остыла,
И гребень об лёд сломался...