Борис Олейник. Когда возвращусь...

Когда возвращусь к вам опять, облачившийся в камень, -
То камень тяжёлый свой сброшу я с плеч и с души,
И сделаюсь лёгким, как тучка в дороге на Канев,
И в душу, как в чашу, вольётся казацкая ширь.

И станут никчёмными отзвуки «слава – неслава»,
Бесплодные споры, что ночи велись напролёт,
Когда я увижу, как солнце голубит отавы,
И мудрый мураш осторожно личинку несёт.

Зачем тогда, братцы, каррарский заманчивый мрамор,
И золото Крёза, и вкупе с хвалою – хула, -
Я всё отдаю за одно недопетое: «мама»,
За то, что ладони мои освятила пчела.

Зачем тогда слов перелётных пустая пороша,
Объятья фальшивых друзей, их неискренний пыл, -
Я всё отдаю за платок в васильковый горошек
Из песни далёкой, про ту, что когда-то любил.

Да будет покой вам и мир в неизбывном свеченье!
Друзей и врагов о прощении я попрошу,
Но я не прощу и пылинки на образ Шевченко,
И сломанной ветки калины вовек не прощу!

Тогда я приду отплатить, облачившийся в камень,
Движеньем гранитным смету торгашей и сутяг,
И пусть меня судит по правде и совести Канев –
Единый Верховный мой и Полномочный Судья!

Перевод с украинского


Борис Олiйник

Коли повернуся...

Коли повернуся до вас,
                вже одягнутий в камінь, -
Я камінь зніму із душі і квадратних рамен,
І стану легкий,
                мов хмарина в дорозі на Канів,
І ввіллється в душу, як в чашу,
                козацький ромен.

І стануть нікчемними
                виляски «слава-неслава»,
Порожній двобій язиків ні про що і про все, -
Коли я побачу, як сонце голубить отави,
І мудрий мурах
                обережно личинку несе.

Пощо тоді, хлопці,
                каррарський заманливий мармур,
І золото Креза,
                і вкупі з хвалою — хула, —
Я все віддаю за одне,
                недоспіване: «мамо»,
За те, що долоню мою
                освятила бджола.

Пощо тоді слів перелітних
                лукава пороша,
Холодні обійми
                майстрів залаштункових справ, -
Я все віддаю за хустину у синій горошок
З далекої пісні про ту, що любив, та не взяв.

Я все вам прощу,
                побратими і недруги вчені, —
Хай доля врожайного вам надарує дощу!
Алє не прощу і пилинки
                на образ Шевченка,
I зламану гілку калини
                повік не прощу!

Тоді я прийду на відплату,
                одягнутий в камінь,
І рухом гранітним змету крамарів і сутяг,
І хай мене судить по правді і совісті Канів —
Єдино Верховний мій
                і повноважний Суддя!