Круги

         
                « Он бачите – сміється сивий дід,
                Отой одвічний, що оцю забаву
                Нам вигадав…»
                (Шон Маклех «Косовиця»)
                http://stihi.ru/2013/09/16/1188
               
Сенс намагаюсь розгадати
дарунку того,
що «за образом й подобою»…
На кого
сподобив нас
предвічний старець…
Напевне, що не минув даремне
його великий досвід,
й цього разу
творінню дивному
він уділив від себе
дещицю розуму,
а далі - ваша справа, -
мурахою, чи птахом,
чи, може, каменем,
то ж вибирай, яким -
міцним, мов криця,
чи трухлявим,
мов пень старий,
або ж
тим, від якого
круги лиш на воді…

Та з кожним вдихом
на повні груди
богами бачимо себе.
Хіба що видих неквапливий
(чи то зітхання)
раптом
сумніви зродить,
що простір цей незмірний
на перехресті
доріг численних
та думок зухвалих
стиснутись може вмить
в одну болючу кульку
та відгукнутись болем
десь в передсерді,
мов від струни обірваної звуку…
Й круги лише…

А потім що?..
Невже любов моя,
що була досі
словом ласкавим,
дотиком цілющим,
відвертим поглядом
нікого
вже не зігріє і не порятує?..
Чи сльози
мої невиплакані
проллються
краплинами дощу сліпого
та змиють
печаль і відчай
глазниць порожніх
покинутих осель?..
Чи моя ненависть 
стане колись
зловісним криком
крука-самітника
у час пророчий
над головами
вітряків?..
І що з думками -
моїм безмежним всесвітом, -
кому
дістануться?..
Невже…

Круги… круги…
В тьму безтолкову…
Та
з ласки Божої,
вдихаю
знову…


                Авторський переклад російською
               
                Круги
                « Он бачите – сміється сивий дід,
                Отой одвічний, що оцю забаву
                Нам вигадав…»
                (Шон Маклех «Косовиця»)
                http://stihi.ru/2013/09/16/1188

Постичь хочу заветный смысл
дара бесценного
что «образ и подобие»
таит в себе…
Кому
нас уподобил
предвечнй старец…
Наверное,  опыт большой
не минул даром,
и дивному творенью
на этот раз
дал от щедрот великих
малую толику ума,
а дальше - ваше дело, -
птицей иль муравьем,
а может, камнем, 
выбирай каким -
железа тверже
иль трухлявым,
как старый пень,
или быть может
тем, от которого
круги лишь на воде…

Но с каждым вдохом
полной грудью
богами мним себя.
Лиш иногда
на выдохе
(то ль на протяжном вздохе)
вдруг
сомненью предадим
пространства бесконечность, -
похоже, что когда-нибудь
на перекрестке
бесчисленных дорог
и мыслей дерзких,
сожмется вдруг
в одну лишь точку
и резко отзовется болью
где-то в предсердии,
как иногда бывает
от звука лопнувшей струны…
И лишь круги…

А что потом?..
Поверить страшно,
что моя любовь
доселе бывшая
приветным словом,
прикосновением
целебным,
взглядом нежным
никого на свете
уж больше не согреет, не спасет…
И кто подскажет,
горечь
моих невыплаканных слез
прольется ль
каплями дождя слепого
и смоет ли
грусть и отчаянье
пустых глазниц
домов заброшенных?..
А моя ненависть
когда-то превратится
в зловещий крик
черного
ворона-отшельника
в час роковой
над головами
ветряных мельниц?..
И мысли как же -
мой безграничный мир, -
кому
достанутся?..
Неужто…

Круги… круги…
В темень кромешную
так  бестолково  …
Но,
Божьей милостью,
вдыхаю
снова…