Солодко, солодко… Стиснулися руки у кулаки.
Вже надто пізно, будь ласка, не йди.
Сьогодні з тобою ми вільні птахи
І шляху назад уже не знайти.
Свобода і вітер – це те, що шукала
Ти, коли ховалась в моєму плечі
І так по-дитячому від світу тікала.
Ті сльози твої, нереально гарячі
Й солоні, наче води морські,
Стікали по твому обличчю,
Немовби річки гірські…
Тобі це зовсім не личить…
Давай, розправляй свої крила
І будем шукати свій спокій
На своїй землі… Несила
Терпіти твій біль…
Моя заметіль…
Крила
© Copyright: Алесандра Подмогильная, 2013
Свидетельство о публикации №113092100483
Свидетельство о публикации №113092100483
Рецензии