Мавка

Вона блукає, в самоті полісся
ЇЇ відчути, наче сонце у пітьмі
Навіщо час зникає, в місячному світлі
Його вогня , не вистачить мені

Я буду йти, на зустріч твого неба
Вдивляючись у горизонт твоїх подій
К обіймам вірним, я знайду таемні двері
Твого тепла, ввімкну електро дріт

Я знаю що ти є, в великім світі
Ловлю твій подих, в хмарі дощовій
Весни цей дотик, ледь помітний
Я відчуваю, в нім є спокій, в нім є ти

Здається, що я чую голос твій
Коли вітер, із полем розмовляє
Коли краплинки, стеляться  дощем
Вікон обійми, з сумом розбавляє 
 
Мені так боляче, і навіть не втекти
Що струм твій, валиться, з великої напруги
Не варта все ж, і  віднімаєш,  із душі
Залишу все, покину в далечинь       

Не справжні ті слова, то попіл, пил
Життя наснаги, що усе ж  бракує   
Все втрачено, на завжди, на віки
У самоті  я, в полум’ї , літаю   
 
Відмов тих слів, щоб відректись, тебе позбутись
Ти мавка, і якесь чуже, не пізнане буття
Ти вічності, краси,  дитя природи,
 Мрієш, поки гаснуть, спалені   літа

І відпустити, то є сил бракує
Коханого, людського парубка
Повітря, вже не стукає у грудях
Де іскра  згасла вже, в надії до життя

Любов’ю  Мавки, полонить свідомість   
Загинув в деякому сенсі, інший світ
Лише в ночі,  твої блакитні очі
То справжній вибір мій, то є назавжди 

Я був в полоні, лячно, десь тремтить   
Посохла гілка ,що зламалася  зимою
Під тиском снігу, серце зворушить 
Я буду в темряві, подобою людською
   
В твоїх обіймах, я не відчуваю страх
Та все ж бажання , почуватись вільнім
Прокинутись, в засмучених очах
Впізнати в неї, плачучу дитину

Яку лякає темний час, в ночі, де душі спочивають
Де діви в білому блукають, болота де стоять лихі
Де світло вабить у безодню, у глибину, у забуття
У спокій, де одна дорога, і де немає вороття

Той відчай, він не полишав, торкаючись тебе долонню 
Моя надія на вустах, почуй мій голос, наче море
Між нами, наче два світи,  неначе сутінки і гори
Втрачаю тіло, назавжди, залишимось, до віку свого
 
Палали зорі  в небі всім, нестримно падали до долу
Не відпустити мені тих, що рідним кличуть, все до дому
Чекатимуть, забути, ніколи. де так по справжньому простять 
І сльози катяться рікою, я буду завжди памьятать