Відчуваю в собі присмак хвороб та спирту
Це п’янить мене, тихо вбиває. А зцілює тиша.
Крикно плаче душа, я до цього ніяк не звикну.
Серце щастя колише, а долоні про горе пишуть.
Чи ж до Бога мені? Над-то гнівом і сумом обпечена.
Як би ж ноги і крила то може б летіла чи йшла.
Ні, я зовсім не здамся. «Господи, я ж не приречена?
Знаю, ще не упевнена. Сіра, повзка і смішна».
Що ті сльози мої – без діянь не зіпнеся на ноги,
Що той біль без жадоби змінити в собі увесь світ
І його понести на могутніх плечах у дороги
Й рятувати планету. До Бога вершити політ!
Скільки в світі зеркал. Відображення кожного в кожнім.
Скільки горя і гніву в таких несутевих речах.
Знов заплачу дитям упізнавши себе в подорожнім,
І віддам промінець в найсумнішу на світі печаль.
19.06.2011. – 01.04.2012.
В дчуваю в соб присмак хвороб та спирту
© Copyright: Володина Вера Вескай, 2013
Свидетельство о публикации №113091906250
Свидетельство о публикации №113091906250
Рецензии