А ймення її – Самотність.
А голос її – Тиша.
Дівчинка із безодні.
Навіщо її полишив
Останній, хто дав надію
На щастя, на теплі сни?..
Тепер вона не радіє
Коханню і дні різнить
Лише за календарями.
Витерта, як світлина
Бабусі (або ж і мами).
Кімнатна така рослина,
Що холоду не боїться,
Та світла не зносить зовсім.
Тож сонця втікають звідси
І знов наступає осінь.
І знову приходить мряка,
Душевна хронічна втома.
Хай дощ би сто днів не плакав,
Вона зостається вдома.
Вона залишає гірше
У мозку свого безодні.
Бо голос її – це Тиша
І ймення її – Самотність.
17 вересня 2013
Дiвчинка iз безоднi
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2013
Свидетельство о публикации №113091710446
Свидетельство о публикации №113091710446
Рецензии