…Місто старезне і вогке
твого не відає імені.
Дощ брудною ганчіркою
суне до рота струмені.
Ніч комариним хоботом
смокче сили останні.
Сонячним світлом упитися –
єдине твоє бажання.
Хмари свинцем застиглим
стирають колір з обличчя.
Річка із панцира вилізла,
і топить палаців величчя.
Шепіт краплинок льоду,
наче гіпноз вітровію,
Спогадом смертного голоду
гасить у серці надію.
В урвищах чорних вулиць
вікна жовтаво-сірі,
Мов маяки тривоги
в камерах вищої міри.
Хвилі безтямно-дикі
ставлять людей на коліна,
Фатум у душах сіють
вже багатьом поколінням…
21.09.2009 – 16.09.2013
Переробка вірша із першої збірки.
:-)
Пiтер. Повiнь у старому мiстi...
© Copyright: Александр Зубрий, 2013
Свидетельство о публикации №113091606834
Свидетельство о публикации №113091606834
Рецензии