Колись дивилась я на дощ
І бачила воду, не сльози
Краплинки торкалися рощ
В дощі знайшла я свободу
Вода лилася так нешвидко
Ти йшов один,без зайвих справ
Тобі здавалося що гидко
Ходить до мене кожен раз
Я знаю, що прошу багато
Така жіноча є нужда
А ти на мене підписався
Ще Двадцять сьомого жовтня
Я дуже сильно винувата
Перед тобою, мій хлопчак
Ти можеш навіть сподіватись
Що я покину тебе так...
Ти не надійся, мій коханий
Що я під ливнем залишу
Тебе, мій скарбик сподіваний
Тебе, живенький мій дощу.
І як би сильно ти не злився
І як би вбити не хотів
ти пам"ятай що ти влюбився
я твій коханець-командир.
Дождик
© Copyright: Федористова Лера, 2013
Свидетельство о публикации №113091509913
Свидетельство о публикации №113091509913
Рецензии