eloise

Елізабет!
кожен ранок, початий теплом твого тіла, змушує сонце з'являтися трохи пізніше звичайного часу
місто сонно ковтає літри повітря і далі лягає спочити
подих душі розмірено ширшає в твоїх легенях
підсолоджений смаком білого яблука
 й темного винограду

Елоїзо, богине кохання!
ти щоночі спускаєшся із піднебесся
прокидаєшся в час холодних прозорих туманів у зігрітому ліжку
поруч зі мною
і я інстинктивно затримую дихання,
щоб не злякати тендітний ранковий пейзаж,
осяяний неземною людською красою

Елізо,
мені би хоч крихту неспокою твоїх думок
згодувати постійно голодним птахам
- я би знала, за що заслужила
відчути вічність в краплині миттєвості ранку

Елізабет,
ти - серце поета, що знову і знову прокачує слово
поезії
вздовж стінок осінньо-сонних артерій
ти - зірка, дарована людям,
що втратили віру і збились з життєвих доріг

ти - моя душа, закупорена в кожній комірці-клітині на щастя хворого тіла
ти пашієш гарячим коханням, любов'ю, ми на вершині гори, а навколо давно вже розтанув сніг

Елізо, десь тут, між твоїми руками й моєю голою спиною почався сьогоднішній світ
твої вії підносяться в небо
і губи, торкаючись сплетених рук,
шепочуть
закохано:
-щастя, привіт