Освітилось небо багряницею,
По закутках затаїлась мла.
Там, поза село, поза границею
На побачення мене любов вела.
І світились радістю вогнистою
Ніжністю наповнені серця,
А любов цвіла, ставала вищою
І вразливою для гострого слівця.
Мріялось, що все на світі збудеться
Чим жила й возносилась душа,
Що любов на все життя відбудеться,
І брехні осиплеться брудна труха.
Вірилось у всі земні високості,
У великі і малі діла,
Що любов врятує від жорстокості,
Від ненависті, від підлості та зла.
Та не сталось так, як нам гадалося,
У житті на все є свій резон.
Хоч оралось поле й засівалося.
Щастя мрійного не вцілив Купідон.
Все ж любов сіяє нам зірницею,
Спогадом затаєним пройме.
Правди меч рішучою десницею
Вправно знищує все наносне й брудне!
Вiрилось...
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113091505724
Свидетельство о публикации №113091505724
Рецензии