Пакрыху ачуняе душа...

Пакрыху ачуняе душа
Ад самоты.
Прарастае пытанне спярша:
Дзе ты? Хто ты?

Хто прыходзіць што ночы у сны,
Песціць мроі?
Нібы подых забытай вясны,
'Шчэ жывое!

Дзе шукаць той вясны старану?
Стан дзявочы,
З сінявою пралесак і сну
Зоры-вочы?

Ад марозікаў першых трава
Жухне ў полі
Ня знайсці мне кахання знава
Больш ніколі.


Рецензии