Венок украинских народных песен

Ти мудрості візьми у давнини,
В барвінкового поля – аромати,
У дівчиноньки – романтичні сни,
Щоб українську пісню заспівати.

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує – серденько мре…

Збирається козак там на війну,
Там зла свекруха на невістку тисне,
Там знов кобзар згадає давнину,
В оцій чарівній українській пісні…

Проводжала мати сина у солдати…
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.

Візьми у синя моря глибину,
Візьми любові від батьківській хати,
Візьми від року лагідну весну,
Щоб пісню ту навчитися співати.

Тече річенька невеличенька,
Схочу – перескочу,
Віддайте мене, моя матінко,
За кого я хочу.

Нехай постануть в ній січовики,
Що рідну батьківщину захищають,
Та їх кохані в полі у ріки,
Що їх з любов’ю й вірністю чекають.

Їхав козак за Дунай,
казав «Дівчино, прощай!»
Ти ж, конику вороненький,
Ходи та гуляй!
Ой, козаче, козаче,
Твоя дівчина плаче,
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай.

Неначе теплим ніжним вітерцем
З дитинства на обличчя тут повіє,
І я побачу сонячне сільце,
Заплакані дівочі чорні вії.

Взяв би я бандуру, та й заграв що знав,
Через ту бандуру бандуристом став.
Та ще через очі, якби я їх мав –
За ті карі очі душу б я віддав…

І давня та журба охопить знов,
І почуття провини серце тисне,
Що істинна, незмушена любов
Залишилась лише у давній пісні.

Повій вітре на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій вітре опівночі.

Проте, крізь роки смутку і жалю,
До щастя та любові пісня лине,
І радості, і світлого «люблю»
Повна велика пісня України.

Гей, наливайте повнії чари
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!