Просто вже не літо, але ще не осінь. Отава. Реєнкарнація зела. Знову цвіте конюшина. Знов молода кропива, калачики і спориш. Ранки такі ух-прохолодні. Довго лежить роса, від того багато відтінків білого.
Але вже жовтіють клени, берези і ясени. Дні погідні, теплі. Сонце ласкаве. Хочеться жити вічно, пірнувши в оцю теплу "ще не осінь". Відчувати солодкий щем. Цілувати її волосся, вуста, живіт.
Доцвітають одні квіти, розпускаються інші. Відшуміли фруктові вина і в барильцях лежать в пивниці. А вже час виноград місити, дихати чорнобривцями, хризантемами, куштувати гриби.
"Ах життя моє, хто мені дав тебе!?"*. Підростають дітей діти. А в мені дитинча моє не вмира.
Дивиться на світ цей завше різний, милується ним, посміхається загадково, мовчить...
* рядок з вірша Майка Йогансена
Про100 ще не осiнь
© Copyright: Валео Лученко, 2013
Свидетельство о публикации №113091101969
Свидетельство о публикации №113091101969
Рецензии