Мала бути Янголом для тебе...
Огортати білими крильми,
Цілувати під північним небом,
Рятувать з імлистої пітьми..
Бути Дивом, на яке чекав ти
У північнім сяйві з-під небес,
Яке б міцно-міцно притискав ти,
Відчувавши, що відтак - воскрес.
Час минув - ти Янгола зневажив,
Він тебе турботою "дістав"...
Не сказав ти і не зауважив,
Був - і враз п'ятами накивав.
Я була тим Янголом... Молилась,
Щоб біда не вразила тебе.
Пір'я з моїх крилець розгубилось,
Поки кликала в лісах тебе...
Крик мій чули тільки дикі лосі,
Що жили у тих страшних лісах;
Вітер плутав золоте волосся,
Ноги в'язли в чорних болотах...
Не озвався... Зрадив і подався
У тяжку пітьму людських гріхів.
І терпець у Янгола урвався,
Вибився він із останніх сил
І тебе залишив серед тролів,
Серед мохом вкритих давніх пнів...
Геть пішов той Янгол диким полем,
Бо без крил злетіти не зумів.
Але відростуть у нього крила,
Хай не зразу... Може, пройде час...
І його турбота, милість, сила
Буде з тим, хто не завдасть образ
11.08.2013
Свидетельство о публикации №113091100192