Ти ж - Отче...

Від  сліз, я знаю, вірші зникають, як  сніги.
В душі  минають жалі,  літа. Я знаю... та
куди  тікають - теж,  але..

Знаєш,  доле, мені ти не сказала,що тобі відомо.
Я б оминула усе те, що так тепер картА
пекучим  болем.

Воля! Де вона, та - воля, щоб вибирати?
В мені чи у тобі? Я хочу знати,
відколи у цей світ Бог кинув мою душу.

Мушу ...згадати я,усе - чому Там вчив,
а Тут запаморочив,щоби до долу
я падала  і била  знов  коліна.

Нетлінна...душа  моя, як завинила,Ти згадати дай,
мій Отче - Боже!ти ж обіцяв, що допоможеш!
Не пам`ятаєш дитини рідної- лиця?

Я знаю -капосне дитя. Ти думаєш:навчав - все марно.
У мріях тих - земних,примарних забула страх про небуття.

Я буду, віриш? Як я вірю -знов підіймати те каміння,
що кидала я край дороги.Воно ж - летіло в майбуття.

Я буду,  віриш? Як я вірю - плекати  думку, що  життя
на  цій нестримнійта  розбитій Землі,відбуду каяттям.

І Ти - простиш...І покаянну, знов приймеш,знову пригорнеш.
Ти ж - Отче мій,своє дитя - мене,гріхом,таку зболілу -
любов`ю більш не оминеш.