У пітьмі десь придніпровій
Сидів хлопець , сам-один ,
І на сплеті паперовім
Розрахунок вів годин.
Злі птахи над ним кружляли ,
Гомоніли поміж них ,
Хлопця-дурня замовляли ,
Сидіть між дерев старих.
Тихо , річкою сумною ,
Корабель плив гамівний ,
Мов пилюкою густою ,
Застеляв увесь масив.
Ворони всі розлетілись ,
Хлопець встав , причепуривсь.
Він гадав - вони наснились ,
Бо даремно він моливсь.
З усіх сил махав руками ,
І кричав , горлянку рвав ,
Деручи кору зубами ,
Він просив , щоб той забрав.
Корабель не зупинився ,
І пройшов , як інші , повз.
Як би парубок не злився ,
Не сплітеш вінок із роз.
..................
То було давно , повірте,
Хлопець зчез зі сторінок,
Залишивсь рахувать зірки ,
Серед тисячі морок.
Корабель не повертався ,
То була єдина мить .
Він "Надія" називався ,
Що зчезає і горить.
Надiя
© Copyright: Ваня Громяк, 2013
Свидетельство о публикации №113091009780
Свидетельство о публикации №113091009780
Рецензии