Богдан Лепкий. Гость
(Богдан Теодор Нестор Лепкий)
(1872 – 1941)
ГОСТЬ
Оцепенением тягучим,
Бездушным – скована земля.
Уныло снега ждут поля,
Как камни, нависают тучи.
Лишь ветер в сумраке ночном
Стряхнёт тумана паутину.
Село темнеет средь долины
И спит, забывшись пьяным сном.
Погашен свет. И двери дома
Закрыты. Псы вот-вот уснут,
Зарывшись с головой в солому,
Лишь за межою бродит блуд.
Да голод тихо под плетнями
Крадётся – ежегодный гость, –
Мужицкую глодая кость,
И хищно зыркает глазами.
1901
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
* * *
Богдан ЛЕПКИЙ
(Богдан Теодор Нестор Лепкий)
(1872 – 1941)
ГIСТЬ
Глухе, бездушне отупіння
Напало землю. Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер надбіжить,
Туман стурбує і розвіє.
Село в долині бовваніє
I п'яним сном дрiмає-спить.
Погасло світло. Зачинились
На засув двері. Вірні пси
В солому з вухами зарились,
Лиш блуд блукає по межі.
Лиш стежкою попід плотами
Йде голод – сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очами.
1901
Свидетельство о публикации №113091002729