Собака искала водку...

                Собака искала водку…
   Частенько после охоты легашатники собираются и начинаются задушевные беседы. Герои пока не существующей передачи «моя собака самая лучшая» раскрываются в полной мере. Они рассказывают необыкновенные истории о хитрой дичи и еще более хитрых охотниках и их собаках. Однако сегодня  повесть о не совсем обычной дичи.
     Два года назад под Москвой проходила всероссийская выставка драдхаристов. На нее съехались собаководы с: Казани, Чебоксар, Перми, и т. д. Среди них было три человека и из Беларуси, среди которых был и я. Мероприятие проходило в городском парке, который плавно переходил в лес, где располагались палатки. После соревнований было обычное для  таких мероприятий застолье и разговоры.  И надо же, один из легашатников, Сергей бросил такую фразу: собаку можно обучить чему угодно, даже приносить выпивку. ( А к тому времени у нас она уже подошла к концу.) Я и говорю ему: эти сказки можешь детям в детском саду, в песочнице рассказывать, а не нам. Какая бы не была твоя собака хорошей, бутылку водки среди ночи она не принесет!
– Спорим, – говорит.
 – Спорим, – принял я вызов, – на бутылку коньяка!
Ударили мы по рукам, к большому восторгу зрителей слушавших наш разговор, открывши рот,  стали ждать развязки.
  Серега подозвал свою собаку, начал гладить ее и нашептывать что-то вроде того: пусик-мусик, у папы выпить закончилось, а очень хочется еще – принеси! И с хлопком отправляет ее в темноту. Ждем – лица у всех в бликах костра напряженные, взволнованные, ожидающие.…Но прошло совсем немного времени, и появляется наш пес с бутылкой «белой» в зубах. Присутствующие обмерли. А я больше всех. Я понимаю, можно обучить собаку приносить тапочки, книжки, и т. д. Это достижимо, но…Но бутылку водки! Где она ее взяла? Ну, думаю, ты хитрый россиянин, но я ведь умный белорус. Припрятал, наверное, где-то у себя в рюкзаке бутылочку и предложил пари. Я тебя накажу. «Ладно,  – говорю,  – Серега, фокусы твои интересны, но не для нас. Давай еще…Пари. Я был абсолютно уверен, что его выиграю! ( Не может быть, чтобы у него был припрятан ящик водки). Давай заключим пари на две бутылки коньяка. (Одну я хотел вернуть, а вторую выиграть!). Пусть твой пес принесет еще бутылку.
 – Хорошо, – соглашается Серега, и снова отправляет в ночь свою собаку. И… История повторяется. Через некоторое время из темноты выныривает Драдхаар с бутылкой «огненной воды». Тут я окончательно обомлел. Подхожу к Сереге и предлагаю (присутствующие аж ахнули!). «Я проставлю тебе ящик коньяка, если ты расскажешь, где она берет водку!» «– Да, – говорит, – все очень просто. Она залазит в палатки и ворует бутылки!» Вот такая исстория. Конечно, здесь есть еще один вопрос – как она отличает белую, от той же бутылки пива? Ведь все они запечатанные. Этого я понять пока не могу.
     Однако не менее занятный случай произошел нашим героем на одной охоте. За несколько минут его гончая обучилась навыкам медведя и…Но все по порядку.
 – Года два назад охотился с друзьями я на утку, – рассказывает он,  – Собака работала идеально – ни я, ни мои друзья не знали, что такое не принесенный подранок. Была осень, когда  в рыбхозах идет отлов рыбы. Рыба плывет  по определенным каналам, и сплавляется в рыбоприемники, где ее отлавливают и потом она идет на продажу. Довольно много здесь и дичи. Одна из сбитых птиц. На глазах у моей собаки и упала на середину спущенного пруда. Пруд – это такое илистое пространство, куда очень сложно добраться – ни вплавь, ни по илу невозможно. Единственный путь через  ручей, кишащий рыбой. Вскоре моя собака очутилась в этом кишащем рыбой ручье. И тут кто-то из моих друзей возьми и крикни: Мирта, подай! Собака вначале посмотрела на кричащего, потом на рыбу, а после схватила одну из них зубами. Принесла довольно крупного карпа. Нам – понравилось. В итоге она и уток принесла и несколько карпов. Причем стала действовать, как профессионал – рыболов-медведь – взбаламучивать воду и вытаскивать самых крупных рыбин. Вечером мы с удовлетворением вспоминали эту охоту  – у нас было и жаркое и уха. Вот такая история.
                Записал Николай Василевский

Перевод Людмилы Крижановськой на украинский.

                МИСЛИВСЬКІ ОПОВІДКИ

     Зазвичай   лягашатники збираються після полювання і  завжди  розповідають   свої найщиріші  бувальщини. Мисливці-талалайки  з   неіснуючої  передачі  «моя собака найкраща»   що тільки не брешуть спритними язиками. Вони  патякають  неймовірні  околяси про лукаву дичину та  більш хитрючих мисливців і  їх кмітливих собак. Однак сьогодні  йдеться  про незвичайну дичину.
     Два роки тому під Москвою проходила всеросійська виставка драдхааристів. На неї з'їхалися собаководи з  Казані, Чебоксар, Пермі  тощо.  Приїхали  також  три  чоловіка  з  Білорусії, серед яких був і я. Зустріч  проходила у міському парку, за яким одразу починався ліс, де учасники розмістили намети. Після змагань, як водиться на таких заходах, були щедрий стіл і веселі балачки. І це ж треба, один з
лягашатників, Сергій,  кинув  такі слова: собаку можна навчити чому завгодно, навіть приносити випивку. А до того часу наше питво вже закінчилося. Я й кажу йому, що  ці побрехеньки  діткам у дитячому садочку, в пісочниці розповідай, а не нам. Яка б не була твоя собака ідеальною, та вночі пляшку горілки  вона не  дістане!
     - Закладаймося, - каже.
     - Закладаймося, - прийняв я виклик, - на пляшку коньяку!
     Ляснули ми по руках  на превеликий захват глядачів, які слухали нашу розмову,  роззявивши роти, і чекали   розв'язки нашої суперечки.
     Сергій  гукнув свою  собаку, почав гладити її і нашіптувати щось на кшталт такого:
     - Пусік-мусік, у тата випивка закінчилася, а дуже хочеться ще - принеси!
     Плеснув у долоні  і  собака рвонула  у  темряву. Чекаємо – у всіх обличчя,  напружені  у відблисках багаття, схвильовані, зацікавлені... Але минуло  трохи часу, і з'являється наша розумничка  з пляшкою  «білої» в зубах. Присутні заклякли. А мене аж приморозило до місця.  Зрозуміло, що можна навчити собаку приносити пантофлі, книжки тощо.  Це можливо, але ... Але пляшку горілки! Де вона її  надибала? Ну, думаю, ти - хитрий росіянин, але ж і я - меткий білорус. Тому  збагнув, що  у суперника, напевно, десь у  рюкзаку прихована пляшечка, і запропонував парі.  Вирішив його  провчити.
     -Гаразд,  Сергію,  витівки твої цікаві, але не для нас. Давай ще,  пропоную парі… - я був цілком упевнений, що  фортуна на моєму боці: не може бути, щоб він десь поряд  приховував  ящик горілки , -  Гайда  укладемо парі  на дві  штуки коньяку. Нехай твоя собака  принесе ще пляшку горілки.
     Одну я  бажав повернути, а другу виграти!
     - Добре, - погоджується Сергій  і знову посилає у пітьму свою собаку. І ... Історія знову повторюється. Через деякий час з темряви виринає драдхаар з пляшкою «вогняної води». Тут у мене наче мурашва сипонула по шкірі. Підходжу до Сергія і пропоную:
     -Я  поставлю тобі  ящик коньяку, якщо ти розкажеш, де вона бере горілку!
     Присутні аж хекнули!
-Та , - каже, - все дуже просто. Вона пролазить у намети і краде пляшки!               
     Ось така  історія. Звичайно, тут є ще одна  заковика - як дратхаар відрізняє пляшку  горілки  від  пляшки  пива? Адже всі вони запечатані. Цього  зрозуміти мені й понині несила.
     Проте  інший мисливець  описав  не менш цікавий випадок на полюванні.  За кілька хвилин його гонча опанувала  навички ведмедя і ... Але все  по порядку.
     - Років два тому  полював я з друзями  на качку, - розповідає він, - Собака працювала ідеально - ні я, ні мої друзі не знали, що таке  втрачений  підранок. Була осінь, коли в рибгоспах  виловлюють  рибу. Риба пливе по певних каналах  і скупчується в рибоприймальниках,  де її відловлюють. А потім вона йде на продаж. Досить багато тут і дичини. Моя собака побачила, що  один  із підстрелених крижнів   упав  у самісіньку  трясовину спущеного ставу. Ставок - це таке  мулисте  водоймище,  куди дуже небезпечно дістатися - ні вплав, ні по намулистому болоту неможливо. Собака зрозуміла, що єдиний шлях до качура пролягав  по  струмку,  що аж кишів  рибою.  Незабаром  моя собака пробивалася через кишиння риби.  І раптом  хтось із моїх друзів гукнув:
     -Мірта, подай!
      Собака спочатку ошелешено озирнулася на горланя,  потім глянула на  місиво рибин  і вхопила  одну з них зубами. Принесла  величезного коропа. Нам  сподобалося. У підсумку вона і качок принесла, і кілька коропів. Причому стала діяти, як професіональний рибалка-ведмідь: збаламучувала  воду і витягувала найбільших рибин. Увечері ми з задоволенням згадували це полювання -  ми ласували і  смажениною, і юшкою. Ось така історія.

                Записав Микола Василевський.