Генка Богданова - изгнанници, перевод

к читателю: я не уверен в своём украинском, но язык мне нравится и иногда я позволяю себе
пользоваться им. Это стихотворение не зазвучало русским из-за "земьо мое...", зато легло украинским. Озабоченных националистов всех мастей прошу не беспокоить меня своими мнениями не сей счёт. Мне по нраву все народы на земле.

На баба ми Евгения, бежанка от Одрин
и всички насилствено прокудени
от родните си места българи

Земьо, земьо, моя родна земьо,
моя радост, моя черна мъка!
Как да те оставя, мила земьо,
предстои ни тягостна разлъка?

Чужди хора с тебе ме разделят.
Де ли водят пътища далечни?
Род от род насила ни отделят,
и прекъсват връзките сърдечни.

Земьо моя, моя родна люлка,
в теб засуках майчиното мляко,
в теб залюбих вярната си булка,
в теб роди се рожбата ни малка.

В теб остава гроба на баща ми,
ти прегръщаш костите на мама.
И сърцето ми при тебе ще остане,
земьо родна, мъка най-голяма!

Пуста орис, дето ни разделя
с двора бащин, с майчината къща!
Тъй дърво от корен се разделя
и при него живо се не връща.
 
(перевод с болгарского Стафидова В.М.)

Бабці моїй, Евгенії вигнанці з Одріну і усим болгарам
насильницьки вигнаним з рідних міст
   
Вигнанці

Земле, земле, моя рідна земле
Моя радість, моя чорна мука
Як тебе я кину мила земле
Нас спіткала чорная розлука

Чужі люди надали їй ладу
Поки счезли всі твої пороги
Вже нема на світі твого роду
Між серцями вимило дороги.

Земле моя рідна колисанка
Мати молоком твоїм зростила
Це повір мені не забаганка
Тут я першу доньку народила.

В цій землі діди і тато й мама
У її лабетах і обіймах
Плаче серце бо воно не камінь
Земле рідно мука нестерпіма.

Те пусте, що розділяє долі
Батьків дім с пташиним гомонінням
Дерево засохне мимоволі
Якщо в ньому рушаться коріння.