До осенi вже пiдiйшов впритул

Яскраве зблідло  відчуття краси.
Осінній сум прийшов раніше осені.
Ступати в відблиски холодної роси
Чомусь не хочеться ногами босими.

А хочеш (хоч боюсь почути - ні)
Те ж саме розповім тобі по-іншому:
Щодень все менше сонця у вікні,
А ночі стали довшими, темнішими.

Або ще так:  падінням яблук у саду,
Холодними важкими росами
Надходить попередження від осені –
Готуйтеся, я близько, я вже йду.

Спочатку осінь слала нам гінців.
Тепер сама з’явилась на порозі.
Єдино вірних не знаходжу слів,
Яким і сам повірити б був в змозі.

Наввипередки хмари і думки
І в сум легкий переростає смуток.
Час, втрачений на сумніви, таки
Не марнотратство, а, скоріш, здобуток.

Думки влягатися не хочуть у рядки,
Вже зовсім некерованими стали.
Як звір, який, частуючись з руки,
На інше все відповіда оскалом.

Чому шукаю вперто і затято?
Для чого безнадійна ця затія?
Невже для того, щоб напевно знати
Те, що віддавна ясно розумію?

До осені вже підійшов впритул,
Розсудливим давно пора ставати,
Та все ніяк не можу вгамувати
Думки поспішні, почуттів розгул.

Час надійде - вгамуються самі,
Поки ж від них ховаюся в роботу.
А осінь на всю зелень у вікні
Вже накладає першу позолоту.